Ця війна майже не мала шансів не розпочатися. Москва у відстоюванні своїх імперських інтересів категорична. Війна не розпочалася б лише у тому разі, коли постмайданна влада (тоді ще на чолі з Турчиновим) не боялася Вулиці. Крим був зданий без спротиву, і внаслідок цього режим турчинових-авакових тримався на волосинці. Вони були змушені розпочати так звану “АТО”, бо в інакшому разі Вулиця змела б їх.
Українські патріоти сприйняли неминучість війни з Москвою як самоочевидний факт. Перемога над Януковичем вселяла надію на перемогу у боротьбі з сильнішим ворогом. Здавалося, що вогонь від “коктейлів” розпалив ентузіазм усього народу, змусив його повірити в себе, у власну силу, у перспективи, заради яких можна було сміливо йти на жертви.
Унікальна річ: коли турчинові-авакови намагалися виправдати власну бездіяльність, на Донбас їхали перші добровольці — люди без військових знань та навиків, із купленими на чорному ринку пістолетами і обрізами. Їхали, аби розвідати ситуацію і по можливості ліквідувати хоч кількох ворогів. Дехто із них не повернувся додому. Ці сміливці були симптоматичним явищем: українська стихія бурлила, кипіла, виплескувалася через край. Якби підфарбований режим внутрішньої окупації не розпочав би “АТО”, стихія знесла б його.
Ця війна мала б стати тріумфом української волі. Принісши у ній жертви, українці довели б власне право бути сильною державною нацією. Кращі представники народу були готовими заплатити дорогу ціну, лиш би Україна із об'єкта перетворилася на суб'єкт світової історії.
Ця війна мала б викувати її величність Перемогу... Але її, війну, у нас було вкрадено. Вкрадено баригами із Банкової та Грушевського. Вкрадено тими, хто роками грабував нашу країну. Вкрадено тими, кому начхати на наші національні інтереси, для яких найголовніше — можливість спокійно робити ґешефт.
Це вони — ці крадії — зібрали кров, яка лилася на вівтар Свободи і Величі нашої нації, і вилили її на узбіччя кривих доріг власного лукавства.
Це вони зробили все, аби замість черг біля воєнкоматів ми мали ганебний факт масового ухиляння від мобілізації. І коли сьогодні говориш з товаришем, який не хоче йти на війну, йому важко заперечити — “Я хочу воювати за Україну, але не хочу як худоба гинути у окопах під час чергового перемир'я”...
Вони вкрали у нас війну, замінивши її плазуванням перед Москвою та так званими “західними союзниками”. Вони вкрали в нас війну, плюючи в обличчя бійцям — і живим, і померлим. Вони вкрали в нас війну, наживаючись на “АТО”. Вони вкрали в нас війну, продовжуючи в тилу вакханалію несправедливості та беззаконня. Вони вкрали в нас війну, забиваючи серця та уми обивателів усіляким сміттям, яке “Мінстець” продукує не менш успішно, ніж Липецька фабрика — цукерки.
Вкравши війну, вони вкрали у нас Перемогу. І будьмо певні: вони будуть красти знову і знову. Вони не зупиняться, аж поки не будуть знищені.
Оригінал: banderivets.org.ua
