Головною політичною метою Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана
Бандера є здійснення НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ і побудова УКРАЇНСЬКОЇ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ.
Нинішню державу «Україна» ми не вважаємо українською національною державою,
адже вона не забезпечує інтересів українців як нації. Ми цінуємо нинішню
державність виключно як плацдарм для подальшої боротьби. Існуючу у державі
«Україна» суспільно-політичну і економічну систему ми розглядаємо як РЕЖИМ
ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ.
Режим внутрішньої окупації – це щось більше, аніж режим Януковича чи, як
зараз, режим Порошенка. Не зводиться він також і до явища корупції. Режим
внутрішньої окупації – це складна система, елементами якої є політична і
бізнесова еліта, механізми державного регулювання та економічних відносин,
особливості розподілу доходів і, найважливіше, неоколоніальна ідеологія, котра
лежить в основі існування держави та суспільства.
Режим внутрішньої окупації характеризується тим, що існуюча держава є
байдужою до інтересів українців як нації, не володіє повноцінним суверенітетом
і в першу чергу забезпечує інтереси паразитуючої політичної і економічної еліти
– олігархії.
Ставлячи собі за мету здійснення націоналістичної революції у будь-якій її
формі, «Тризуб» бореться:
За здобуття сильної, незалежної національної держави. Майбутня Україна
повинна стати державою, створеною задля забезпечення всебічних інтересів
української нації: не лише поточних інтересів суспільства, але й усього того,
чого вимагає достойне існування української нації у просторі та часі. Здобуття
національної держави означає революційне «перезавантаження» усієї політичної і
економічної системи, її переорієнтацію із забезпечення інтересів олігархів та
закордонних сил на утвердження українців у якості сильної, могутньої і заможної
нації. Таке «перезавантаження» може відбутися через руйнування олігархічної
системи, усунення від влади дискредитованих політиків, перебрання влади новим
революційним проводом, законодавче закріплення національної зорієнтованості держави.
За здобуття Україною повноцінної геополітичної суб’єктності. Наразі Україна
не може самостійно вершити власну долю. Так звані «мирні переговори» це яскраво
доводять, адже нинішня київська влада мусить рахуватися не лише з вимогами
Москви, але й з позицією Заходу. Натомість націоналістична революція призведе
до унезалежнення України від зовнішніх сил. Диктувати свою волю Києву не мають
права ні Москва, ні Вашингтон, ні Брюссель.
За деолігархизацію у політичному та економічному сенсі. Ті власники великого
капіталу, які продемонструють лояльність до нової революційної влади, будуть
змушені самоусунутися від впливу на політичні процеси і призвичаїтися до нових
правил ведення бізнесу. Всіх інших чекає націоналізація і – якщо не встигнуть
втекти з України – справедливий суд. Довершити процес деолігархизації повинні
удар по партійній системі (ліквідація антиукраїнських та антидержавних партій),
вибудовування представницької вертикалі, жорсткі обмеження платної політичної
реклами. Знищення олігархічної системи неможливе без націоналізації або
переводу у інші форми власності великих ЗМІ.
Не догматизуючи приватну або державну форми власності у сфері великого
бізнесу, держава націоналізує ті сфери економіки, контроль над якими вважатиме
стратегічно важливим. Націоналізація не означає відмови від ефективного
менеджменту; навпаки, управлінці, що працюватимуть безпосередньо на державу,
будуть підбиратися на основі професійності і заохочуватимуться до сумлінної
праці (разом із заохоченням має існувати надійна система покарань за злочини).
За максимальну економічну самодостатність України. Існуюча сьогодні
глобальна система економіки побудована на протиприродних принципах. Вона
зорієнтована не на забезпечення економічних інтересів кожного народу, а на
прибуток як самоціль. Жага прибутку нівелює національні кордони, розмиває
державні суверенітети, перемішує народи і раси, прирікає одних помирати з
голоду, а інших – тонути у морі споживацтва. Україна має зробити виклик
глобалізації і вказати іншим народам шлях до порятунку. Для нас ідеалом
світової економіки є максимальна самодостатність кожного народу. Предметом для
імпортумають бутипередусім ті товари та послуги, якими країна не може
забезпечити себе у достатньому обсязі.
За високу обороноспроможність України. Оборонна система України має бути
зорієнтованою на реальний захист державного суверенітету й інтересів
української нації у світі. Її елементами будуть: професійна армія, збереження
загальної військової повинності (у швейцарському форматі), система
парамілітарних патріотичних організацій. Армія та інші силові структури повинні
пройти жорстку люстрацію на предмет професійності та патріотизму. Водночас
необхідно відродити престиж армії, зокрема офіцерства. Силовики з часом повинні
стати одним із елементів еліти суспільства.
За гармонізацію економічної структури суспільства. Нинішні тенденції
укрупнення капіталу руйнують суспільство. Ми ж виступаємо за максимально
широкий розподіл капіталу, економічну самодостатність якомога ширшого кола
наших громадян. Держава повинна створити сприятливий ґрунт для розвитку
дрібного та середнього бізнесу (спрощене оподаткування, відсутність
бюрократичної тяганини) і убезпечити його від поглинання або витіснення з боку
крупного бізнесу. Особливий акцент має робитися на відродження села, зокрема відродження
індивідуальних та корпоративних форм господарювання.
За подолання наслідків денаціоналізації українського суспільства. Держава
повинна не просто дбати про поточні матеріальні потреби суспільства, але й бути
гарантом його духовного життя. Надважливим для української держави буде
подолання русифікації та інших типів денаціоналізації у сферах мови, історичної
пам’яті, національної ідентичності, ментальності. Це справа, яка не терпить, з
одного боку, нерішучості, а з іншого боку – поспіху. Без жодної краплі
лібералізму держава має нищити ті сили, які намагаються уберегти або посилити
стан національної понівеченості українського суспільства. Водночас не можна
вимагати від пересічних людей, щоб вони радикально змінилися за один день.
Найкращий спосіб подолання русифікації – якісне продукування українського
культурного продукту (як зазначав Ю. Вассиян, «не нищенням будувати, але будуванням нищити»).
За умов послідовного підходу до цього питання рано чи пізно ми доб’ємося того,
що пам’ятник Степану Бандері буде предметом гордості для пересічного жителя
Донецька, Луганська або Севастополя.
За християнське відродження нашої країни. Держава не може зробити всього
того, що має робити Церква. Проте обов’язком держави є зробити все від неї
залежне, аби допомогти Церкві виконувати її місію. Саме таким є націоналістичне
бачення подолання наслідків дехристиянізації українського суспільства.
Більшовицький режим відверто боровся проти християнства; агресивний західний
лібералізм намагається знищити не просто віру в Бога, але й саме розрізнення
добра і зла, норми та патології. Завданням націоналістичної влади буде боротьба
проти середовищ (переважно – керованих і фінансованих ззовні), котрі працюють
на подальшу дехристиянізацію нашого суспільства, а також пропаганду розпусти,
статевих збочень, етичного релятивізму, гендерної ідеології тощо. Лише
поборовши те, що нищить релігію, духовність, мораль і навіть людину як таку (у
її традиційному розумінні), ми зможемо створити належні передумови для
духовного росту українців.
За обмеження державної монополії на використання сили. Зараз у багатьох
країнах світу панує надзвичайно жорстка монополія держави на насильство. В
Україні ця монополія підсилюється корумпованим характером так званих
«правоохоронних органів» та судів. За таких умов пересічний громадянин майже
позбавлений можливості самостійного захисту законних інтересів. Доходить до
абсурдних ситуацій, коли, наприклад, жінка, котрій загрожує зґвалтування, перш,
ніж оборонятися, має подумати, що краще: чинити опір і боятися сісти до
в’язниці за поранення або вбивство нападника чи бути зґвалтованою і
сподіватися, що нападник все ж не уникне покарання (в реальності – лише
декілька років позбавлення волі). Ситуація має змінитися, держава повинна не
просто гарантувати своїм громадянам реалізацію їхнього права на фізичний
самозахист, але й делегувати їм право на захист власної гідності та гідності
інших людей, захист власних матеріальних інтересів, громадського порядку та
суспільної моралі, національної гідності та релігійних святощів. Кожен
добропорядний громадянин має бути впевнений у тому, що йому дозволено
протидіяти злочинцю в міру того, наскільки серйозним є його посягання на
індивідуальне чи суспільне благо.
За філософію єдності Права, Чесноти, Заслуги й Обов’язку. І комунізм, і
лібералізм є облудними ідеологіями, адже, проголошуючи ідею рівності, вони
водночас слугують підґрунтям для існування паразитуючих клік (партноменклатури
у випадку комунізму і олігархів у випадку лібералізму). Натомість націоналізм
відстоює ієрархічний погляд на суспільство. Будь-яке суспільство є ієрархічним,
просто в одних випадках ієрархія правильна і справедлива, а в інших – хибна й
несправедлива. Недосконалість «зрівнялівки» добре помітна на прикладі сучасної
України. Так, і патріот-доброволець, що ризикував собою на фронті, і
пенсіонерка, що звикла голосувати «за гречку», і людина з антиукраїнськими
поглядами є рівними перед законом і мають право голосу; тобто ті, хто готові
померти за Україну, вважаються нічим не кращими від тих, хто Україну продає або
ж просто її ненавидить. Цим справно користуються представники олігархічної
еліти, які, обдурюючи маси, на кожних виборах підтверджують своє панівне
становище. Прийшовши до влади, націоналісти докладуть максимум зусиль, аби
поступово утвердити у суспільстві нову ієрархію. Право повинно бути невід’ємним
від Чесноти, Заслуги й Обов’язку!
Нарешті, ВО «Тризуб» ім. С. Бандери бореться за переможне завершення
нинішньої московсько-української війни. А перемогти у цій війни можна лише за
умов повноцінної мобілізації всіх внутрішніх ресурсів України і налагодження
реального опору, а не його імітації. Домовленостями з ворогом ми не визволимо
Крим та Донбас і не здобудемо повноцінну незалежність від Москви! Те, що цієї
логіки не поділяє нинішня влада, ще раз доводить її злочинний характер.
Ми, українські націоналісти, більше року дотримувалися принципу «Спочатку
відбиття зовнішньої агресії – потім довершення революції», та зараз стає все
більш зрозумілим, що без знищення внутрішнього ворога ми не подолаємо зовнішнього!
Для нас питання протистояння з Москвою – це питання виживання нашої нації і
виконання нею її історичного покликання. Ми пам’ятаємо слова одного з ідеологів
українського націоналізму Дмитра Андрієвського про те, що «Зверхність Москви
над Києвом може бути усунена лише перемогою Києва над Москвою». Ми готові
боротися за наше «право первородства на Сході Європи» (Д. Донцов). І ми
здобудемо це право, йдучи революційним шляхом!
