Дмитро СУЛИМА
Події довкола
протидії «гей-параду» на початку червня продемонстрували одну зі слабких сторін
здорових середовищ нашого суспільства: ми програємо в інформаційній сфері.
Попри те, що націоналісти видали декілька заяв, у яких розкрили суть небезпек,
які несе з собою ідеологія «ЛГБТ», попри те, що наші бійці вдалися до відважних
і рішучих дій, аби відстояти честь столиці, у ЗМІ противники пропаганди збочень
були названі «провокаторами», а самі збоченці змальовані невинними жертвами,
яких потрібно любити й оберігати.
Можна назвати дві
основні причини такої ситуації. По-перше, у нас майже відсутні чесні, незалежні
ЗМІ. Більшість крупних ЗМІ знаходяться під контролем олігархів, а олігархи
прихильні до радикальних лібералістичних ідей (адже контролювати деградоване
бидло легше, аніж консолідоване суспільство зі здоровими моральними
принципами). По-друге, самі журналісти у нас не перший рік виховуються на
лібералістичних ідеях.
Представники
міжнародних або просто фінансованих із закордону організацій намагаються впроваджувати
свої ідей у вузи, а також безпосередньо у середовище журналістів. Для
журналістів проводяться спеціальні семінари «гендерної грамотності», на яких їх
переконують у правоті гендерної ідеології, вчать «правильно» висвітлювати ті чи
інші питання, навчають методик ведення пропаганди. Крім того, щороку частина
бюджету цих організацій іде на гонорари за замовні статті та сюжети.
За таких умов
напрошується закономірний висновок: здоровим силам суспільства, зокрема
Церквам, варто формувати власні кадри журналістів – не лише для ведення власної
інформаційної діяльності, але й для проникнення у крупні ЗМІ. На тлі цього
висновку можна було б із радістю пригадати, що в Україні існує конфесійний вуз,
у якому, зокрема, готують фахівців-журналістів. Хіба ж це не скарб для Церкви?
Проте реальність така, що доводиться радше плакати, аніж радіти з приводу цього
вузу.
Ідеться, як ви
вже зрозуміли, про Український католицький університет. Створення УКУ було
величним шансом не просто для УГКЦ, але й для усього українського християнства.
Проте дуже швидко ілюзії розвіялися, і сьогодні ми маємо те, що маємо. Школа
журналістики УКУ виявилося осиним гніздом ворогів Церкви і людської моралі, і
це доволі яскраво проявилися в контексті проведення «гей-параду». Низка викладачів
УКУ публічно почали підтримувати збоченців, а один із них навіть взяв участь у
«гей-параді». Свою антихристиянську позицію продемонстрували, зокрема, Отар
Довженко, Мустафа Найєм та Вахтанг Кіпіані. У марші содомітів взяв участь
Сергій Лещенко.
Звісно, можна
було б частково виправдати адміністрацію УКУ, пославшись на те, що вказані
особи, не будучи воцерковленими людьми, просто працювали в УКУ як викладачі.
Але виникають два питання. По-перше, чому вказані особи відразу ж після їхніх
заяв та участі в «гей-параді» не були вигнані з університету? Вигнавши їх, УКУ
частково змив би з себе ганьбу і показав, що тримається науки Церкви. Але цього
не сталося. Названі особи числяться серед викладачів УКУ ще й досі. По-друге,
чи доклала адміністрація УКУ достатньо зусиль для того, аби всі ці лещенки та
довженки, будучи далекими від християнства, лише передавали студентам
професійні здібності, не впливаючи на їхній світогляд? Цілком очевидно, що ні,
і про можна судити по самих студентах.
Навесні цього
року у просторах мережі Facebook розгорнулася різка полеміка з приводу допуску
до викладацької діяльності в УКУ такого собі Володимира Бєглова – відвертого
гомосексуаліста і активіста «ЛГБТ». Коли християни почали обурюватися цим
ударом проти Церкви, на захист збоченця стало значне число студентів УКУ.
Частина з них, хоч якось ідентифікуючи себе з християнством, продемонструвала
нерозуміння елементарних речей із церковної науки. Таке невігластво є
неприпустимими навіть для дорослих воцерковлених людей без вищої освіти, але
його продемонстрували студенти КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ! Інша частина узагалі
виступала з агресивних антихристиянських позицій. Особливо промовистою була
замітка студентки Галини Герасим, яка провела паралелі між маршем содомітів та
Хресним ходом, віддаючи перевагу першому (дослівно: «Скажіть, будьте ласкаві,
чому коли ви йдете хресним ходом – це ви віддаєте данину своїм поглядам і
своєму богові (саме так: слово «бог» за більшовицькою традицією кілька разів
написано маленької літери. – Д.С.), а коли геї виходять на парад - вони вас цим
якось ображають?»). Нещодавно попри свої випади проти Церкви ця студентка
безперешкодно отримала диплом.
Як бачимо,
викладацька діяльність у стінах УКУ людей, які сповідують антихристиянські
лібералістичні погляди, не минула безслідно. Під їхнім наставництвом виховався
не один десяток студентів, які ненавидять Закон Божий і зневажають Церкву. Крім
того, як зізнаються окремі викладачі УКУ, нерідко до їхнього вузу йде молодь,
яка і до цього дотримувалася антихристиянських поглядів і знає, що УКУ таку
ситуацію толерує.
Проблема УКУ не
зводиться до того, що туди проникло декілька осіб антихристиянських поглядів.
Як відомо, риба гниє з голови, і це цілком стосується цього навчального
закладу. На жаль, УКУ керується людьми, які хоч і декларують свою причетність
до християнства, є фанатичними прихильниками лібералістичної ідеології. На
цьому поприщі мабуть найбільше відзначився сумновідомий Мирослав Маринович.
Доволі
промовистою є співпраця УКУ з Міжнародним фондом «Відродження». «Відродження»
названо офіційним партнером на сайті університету. Також з цією організацією
тісно пов’язаний перший проректор УКУ Тарас Добко та проректор з
науково-педагогічної роботи Павло Хобзей.
Якщо хтось не
знає, «Відродження» – це заснована міжнародним аферистом Джорджем Соросом
організація, яка ставить за мету пропаганду радикальних лібералістичних ідей,
зокрема ідеології гендеризму та сексуальних збочень.
Будучи керованим
лібералами, УКУ набирає в штат «інтелектуалів» відповідних ідейних переконань.
Тому серед його викладачів є не лише противники християнства, але й люди
антиукраїнських поглядів. Достатньо згадати імена Ярослава Грицака, Данила
Яневського, Володимира Кулика, Володимира Павліва, Василя Расевича. Більшість
зі згаданих «персонажів» не гірше від Дмітрія Табачніка та покійного Олеся
Бузини поливають брудом нашу історію, передусім – учасників визвольної боротьби
ОУН-УПА. Павлів особливо відзначився на ниві пропаганди сепаратизму. Кулик
активно виступає проти прийняття антикомуністичного законодавства.
Важко переоцінити
позитивну роль, яку міг би відіграти УКУ, якби він був дійсно українським і
дійсно католицьким. Але так не сталося, і зараз УКУ – це величезна проблема
УГКЦ, у якомусь сенсі її ракова пухлина. Якщо цю проблему не вирішити швидкими
хірургічними методами, її метастази принесуть колосальну шкоду усьому
українському християнству.
